Лоприл Босналек Н 10 таб. №20 (10х2)

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЛОПРИЛ БОСНАЛЕК® Н 10
(LOPRIL Bosnalijek® H 10)
ЛОПРИЛ Босналек® Н 20
(LOPRIL Bosnalijek® H 20)

Склад:

1 таблетка Лоприлу Босналек® Н 10 містить лізиноприлу 10 мг у формі дигідрату,  гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

1 таблетка Лоприлу Босналек® Н 20 містить лізиноприлу 20 мг у формі дигідрату,  гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт (E 421), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, заліза оксид жовтий E 172, для Лоприл Босналек® Н 20 – заліза оксид червоний E 172.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лоприл Босналек® Н 10: шестикутні таблетки від світло-жовтого до жовтого кольору, з розподільчою рискою;

Лоприл Босналек® Н 20: шестикутні таблетки від світло-рожевого до рожевого кольору, з розподільчою рискою.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ і діуретики.

Код АТХ С09В А03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лоприл Босналек® Н є комбінацією інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту лізиноприлу і діуретика гідрохлоротіазиду.

Лізиноприл є інгібітором пептидилдипептидази. Він блокує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який є каталізатором перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє зниження вазоконстрикції та зменшення секреції альдостерону, а також може спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові.

Хоча припускається, що механізмом, завдяки якому лізиноприл зменшує артеріальний тиск, є первинне пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує тиск також у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кіназі II, ензиму, який розщеплює брадикінін. Досі не з’ясовано, чи відіграють роль у терапевтичній дії лізиноприлу збільшені рівні потужного судинорозширювального пептиду брадикініну.

Гідрохлоротіазид є діуретиком та антигіпертензивним засобом. Він знижує реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок, що збільшує діурез, унаслідок чого зменшується об’єм крові у кровоносних судинах і знижується підвищений артеріальний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного тиску настає через 3-4 дні від початку прийому гідрохлоротіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3-4 тижнів прийому препарату.

Комбінація лізиноприлу і гідрохлоротіазиду сприяє більш вираженому гіпотензивному ефекту, ніж кожен компонент окремо.

Фармакокінетика.

Максимальна концентрація лізиноприлу у плазмі крові настає через 7 годин після перорального застосування, хоча у хворих із гострим інфарктом міокарда була виявлена тенденція до незначної затримки часу досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. Середнє значення абсорбції становить приблизно 25 % та варіює в окремих пацієнтів від 6 % до 60 % у вивченому діапазоні дози (5-80 мг). Біодоступність знижена приблизно у 16 % пацієнтів із серцевою недостатністю.

Лізиноприл незначно зв’язується з білками плазми крові, крім циркулюючого АПФ. Не метаболізується та виводиться у незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому прийомі ефективний кумулятивний напівперіод лізиноприлу становить 12,6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців - приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові демонструє пролонговану термінальну фазу, яка не сприяє накопиченню препарату. Ця фаза, імовірно, свідчить про насиченість зв’язування з АПФ та не пропорційна до дози. У хворих на цироз порушення функції печінки призводить до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 %), а через зниження кліренсу збільшується експозиція (близько 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями.

При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але це має клінічне значення, якщо показники клубочкової фільтрації нижче 30 мл/хв. При помірному ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середнє значення AUC зростає лише на 13 %, тоді як при тяжкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) значення AUC збільшується у   4-5 разів. Лізиноприл може бути видалений шляхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрація лізиноприлу у плазмі крові зменшилась у середньому на 60 % (кліренс креатиніну 40-55 мл/хв).

Пацієнти з серцевою недостатністю мають більшу експозицію лізиноприлу (збільшення значення AUC у середньому становить 125 %), але зменшену в середньому на 16 % абсорбцію порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку мають вищий рівень лізиноприлу в крові та збільшене приблизно на 60 % значення AUC порівняно з молодшими пацієнтами.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лоприл Босналек® Н показаний для терапії легкої та помірної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, стан яких був стабілізований у результаті застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду окремо у таких самих пропорціях.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до лізиноприлу, до будь-якого компонента препарату, до інших інгібіторів АПФ, а також до похідних сульфонаміду;

- ангіоневротичний набряк, пов’язаний із прийомом інгібіторів АПФ в анамнезі, спадковий або  ідіопатичний ангіоневротичний набряк;

- вагітність та планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

- анурія, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л;

- тяжка печінкова недостатність;

- одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/мин/1,73 м²) (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами та інші види взаємодій»);

- резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія;

- рефрактерна гіпонатріємія;

-  симптомна гіперурикемія (подагра);

- аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями. Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою. Кардіогенний шок;

- білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки;

- одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69) при терміновому діалізі;

- первинний гіперальдостеронізм.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антигіпертензивні засоби: при комбінації з іншими антигіпертензивними засобами може додатково зменшитися артеріальний тиск. При прийомі з гліцерил тринітратом або з іншими нітратами або іншими судинорозширювальними засобами можливе подальше зниження артеріального тиску.

Слід уникати комбінації з препаратами, що містять аліскірен. Клінічні дослідження свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензин II рецепторів або аліскірену асоційована з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з таким при монотерапії.

Літій: не рекомендується приймати одночасно препарати літію та лізиноприл через можливе оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові з появою токсичних ефектів. Одночасний прийом тіазидних діуретиків збільшує ризик отруєння літієм. Якщо сумісне застосування є необхідним, слід контролювати рівень літію у сироватці крові.

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або солезамінники, що містять калій. Зазвичай втрата калію внаслідок прийому тіазидних діуретиків послаблюється  калійзберігаючою дією лізиноприлу. Застосування харчових добавок з вмістом калію, калійзберігаючих діуретиків або солезамінників, що містять калій, особливо пацієнтам з порушеною функцією нирок або при діабеті, може спричинити гіперкаліємію. Якщо одночасно застосовувати лізиноприл/гідрохлоротіазид і будь-який із цих препаратів, їх слід використовувати з обережністю і з частим моніторингом калію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), кислоту ацетилсаліцилову > 3 г/добу і неселективні НПЗП: можливе зазвичай оборотне зниження гіпотензивного та діуретичного ефекту лізиноприлу та гідрохлоротіазиду, погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, зростання рівня калію, особливо у пацієнтів літнього віку і при порушенні функції нирок. НПЗП можуть посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і тіазидів з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.

Протидіабетичні засоби (пероральні цукрознижувальні препарати та інсулін): результати досліджень свідчать, що одночасний прийом з лізиноприлом може спричинити зменшення рівня глюкози в крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект частіше спостерігається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів із порушенням функції нирок. На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, анестетики, алкоголь, барбітурати, наркотики: можливе подальше зниження артеріального тиску.

Лізиноприл