Теотард таб. пролонг. дії 300мг №50 (10х5)

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ТЕОТАРД
(TEOTARD)

Склад:

діюча речовина: теофілін

1 таблетка пролонгованої дії містить теофіліну 300 мг;

допоміжні речовини: метакрилатного сополімеру дисперсія, поліакрилатна дисперсія, целюлоза мікрокристалічна, тальк, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки правильної форми, діаметром 10 мм з фаскою і насічкою з одного боку, білого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Інші препарати для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Ксантини. Код АТХ R03D A04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії теофіліну включає:

- інгібування ензиму фосфодіестерази, що спричиняє підвищення рівнів цАМФ;

- антагонізм по відношенню до аденозинових рецепторів;

- інгібування внутрішньоклітинного вивільнення кальцію;

- стимулювання вивільнення катехоламінів;

- протизапальну дію, яка досягається шляхом пригнічення активності Т-лімфоцитів, еозинофілів і нейтрофілів.

Теофілін має дві різні дії на дихальні шляхи пацієнтів зі зворотними обструктивними захворюваннями: розслабляє гладку мускулатуру (бронходилатація) і пригнічує відповідь дихальних шляхів при стимуляції (небронходилатуючий протизапальний профілактичний ефект).

Фармакокінетика.

Фармакокінетика теофіліну варіюється у досить широких межах під впливом різних факторів, таких як стать, вік, маса тіла пацієнта. Крім того, деякі супутні захворювання або відхилення від нормальних фізіологічних процесів організму та одночасне застосування з іншими лікарськими засобами можуть значно змінити фармакокінетичні характеристики теофіліну.

Резорбція. Теофілін швидко і повністю резорбується після перорального застосування у формі розчинів або твердих дозованих лікарських форм. Після застосування разової дози 5 мг/кг у дорослих середня максимальна концентрація у сироватці крові становить приблизно 10 мкг/мл (у межах 5-12 мкг/мл) і досягається через 5 годин після застосування. Застосування теофіліну у твердих дозованих лікарських формах під час прийому їжі або його одночасне застосування з антацидами не спричиняє клінічно значущих змін у його резорбції.

Розподіл. Зв’язується з білками плазми (в основному з альбумінами) приблизно на 60 %. Незв’язаний теофілін розподіляється в рідинах організму, слабо розподіляється в жирах організму. Приблизний об’єм розподілу становить 0,45 л/кг (у межах 0,3-0,7 л/кг).

Теофілін вільно проникає через плаценту в грудне молоко і цереброспінальну рідину. Його концентрація в слині приблизно дорівнює концентрації незв’язаного з протеїнами сироватки крові теофіліну. Збільшення об’єму розподілу теофіліну зумовлено, головним чином, зниженням його зв’язування з протеїнами сироватки і спостерігається у передчасно народжених дітей, пацієнтів з цирозом печінки, нескоригованою ацидемією, у дорослих пацієнтів і вагітних у ІІІ триместрі вагітності. У деяких випадках можуть проявитися ознаки інтоксикації при загальній (зв’язаний + незв’язаний) концентрації теофіліну в сироватці у терапевтичних межах (10-20 мкг/мл), зумовлені підвищеною концентрацією фармакологічно активного теофіліну, незв’язаного з протеїнами сироватки.

Аналогічно, у пацієнтів зі зниженим рівнем зв’язування теофіліну з протеїнами може спостерігатися субтерапевтична загальна концентрація препарату, тоді як концентрація фармакологічно активного незв’язаного теофіліну знаходиться у терапевтичних межах. Вимірювання лише загальної концентрації теофіліну в сироватці може призвести до недоречного і потенційно небезпечного збільшення дози. Концентрація незв’язаного з протеїнами сироватки теофіліну повинна знаходитися у межах 5-12 мкг/мл.

Метаболізм. При пероральному застосуванні теофілін не має значущого ефекту «першого проходження» через печінку. У дорослих та дітей віком від одного року приблизно 90 % від дози     метаболізується    у    печінці.    Біотрансформується    шляхом    деметилювання    до

1-метилксантину і 3-метилксантину і гідроксилювання до 1,3-диметилсечової кислоти.

1-метилксантин гідроксилюється ксантиноксидазою до 1-метилсечової кислоти. Приблизно 6  %   від  дози   теофіліну   N-деметилюється   до   кофеїну.   Деметилювання   теофіліну   до

3-метилксантину каталізується цитохромом P450 2E1, а P450 3А3 каталізує гідроксилювання до 1,3-диметилсечової кислоти. Деметилювання до 1-метилксантину, імовірно, каталізується або цитохромом P450 1A2, або подібним цитохромом.

У новонароджених шлях N-деметилювання відсутній, тоді як шлях гідроксилювання здійснюється недостатньою мірою. Активність цих двох метаболічних шляхів повільно зростає, досягаючи максимальних рівнів після однорічного віку.

Кофеїн і 3-метилксантин є активними метаболітами теофіліну. Метилксантин має приблизно 1/10 фармакологічної активності теофіліну і концентрації в сироватці крові у дорослих з нормальною  функцією  нирок  становлять  < 1 мкг/мл. У пацієнтів із захворюваннями нирок

3-метилксантин може кумулюватися до концентрацій, приблизно рівних з концентраціями неметаболізованого теофіліну. Концентрації кофеїну завжди непомітні, незалежно від функції нирок. У новонароджених кофеїн може кумулюватися до концентрацій, приблизно рівних з концентраціями неметаболізованого теофіліну і, таким чином, надавати фармакологічний ефект.

Виведення. У новонароджених приблизно 50 % від введеної дози теофіліну екскретується у незміненому вигляді з сечею. Після перших трьох місяців приблизно 10 % від введеної дози теофіліну виводиться у незміненому вигляді з сечею. Інша частина виводиться із сечею головним чином у вигляді 1,3-диметилсечової кислоти (35-40 %), 1-метилсечової кислоти (20-25 %) і 3-метилксантину (15-20 %). Оскільки невелика частина теофіліну виділяється у незміненому вигляді і його активні метаболіти (кофеїн, 3-метилксантин) не накопичуються до клінічно значущих рівнів при наявності ниркових захворювань, не виникає необхідність у зменшенні дози у дорослих та дітей віком від 3 місяців. І навпаки, у новонароджених, зважаючи на велику частину незміненого теофіліну і кофеїну, що виділяються з сечею, необхідно обережно зменшувати дозу і часто вимірювати його рівень в сироватці крові, особливо у новонароджених з порушенням функції нирок.

Клінічні характеристики.

Показання.

Симптоматичне лікування і профілактика бронхіальної астми, хронічного бронхіту та емфіземи легень.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до теофіліну, інших похідних ксантину (кофеїн, пентоксифілін, теобромін) або до будь-якої із допоміжних речовин; епілепсія; глаукома; порфірія; одночасне застосування теофіліну та ефедрину у дітей; гострий період інфаркту міокарда, гострі порушення серцевого ритму (гостра тахіаритмія), виражена артеріальна гіпертензія, гіпертиреоз, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, тяжкі порушення функцій печінки.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

- Барбітурати, карбамазепін, фенітоїн, примідон, аміноглютетимід, магнію гідроксид, ізопротеренол, літій, морацизин, рифампіцин, ритонавір та сульфінпіразон спричиняють збільшення кліренсу теофіліну, тому необхідно застосовувати його у вищих дозах.

- Зменшення кліренсу теофіліну і, відповідно, зниження дози може бути необхідним при застосуванні: алопуринолу, пробенециду, карбімазолу, ранітидину, циметидину, фторхінолонів (офлоксацину, норфлоксацину, при застосуванні ципрофлоксацину необхідно зменшити дозу мінімум на 60 %, еноксацину – на 30 %), макролідів (кларитроміцину, еритроміцину), антагоністів кальцію (дилтіазему, верапамілу), дисульфіраму, флуконазолу, інтерферону, ізоніазиду, метотрексату, мексилетину, нізатидину, пропафенону, пропранололу, окспентифіліну, пентоксифіліну, фенілбутазону, фуросеміду, іміпенему, лінкоміцину, парацетамолу, такрину, тиклопідину, вакцини проти грипу, тіабендазолу, вілоксазину гідрохлориду та пероральних контрацептивів. Слід уникати комбінації теофіліну і флувоксаміну. У разі неможливості уникнути цієї комбінації пацієнтам необхідно приймати половину дози теофіліну та уважно контролювати концентрації теофіліну у плазмі крові.

- Одночасне застосування теофіліну з бета-блокаторами може антагонізувати його бронходилатуючий ефект; з кетаміном – може зменшити судомний поріг; з доксапрамом – спричинити стимуляцію центральної нервової системи.

- Теофілін може посилювати ефект діуретиків та резерпіну.

- Теофілін може знижувати ефективність аденозину, літію карбонату та антагоністів бета-рецепторів.

- З особливою обережністю слід застосовувати комбінації теофіліну та аденозину, бензодіазепіну, галотану і ломустину. Наркоз галотаном може спричинити серйозні порушення серцевого ритму у пацієнтів, які приймають теофілін.